Хочу поділитися з Вами враженнями від побаченого в ході виборчої кампанії в США. Кампанія вийшла небанальною.
Після двох термінів молодшого Буша вона й не могла бути іншою. Найбільш запеклим її етапом виявились primaries у демократів. Причинами поразки Гіларі Клінтон стали три речі:
перша – це, власне, сам Обама (але про його «феномен» пізніше);
друга – Штати втомилися від кланів та сімей в політиці після невдалого правління Буша-сина. Тому ідея появи ще одного президента Клінтона в послідовності прізвищ президентів починаючи з 1988 року не дуже потішила американських виборців. Судіть самі, ця послідовність виглядала б так: 1988 – Буш, 1992 – Клінтон, 1996 – Клінтон, 2000 – Буш, 2004 – Буш, 2008 – Клінтон (?). Зміна прізвища головного героя політичного супер-шоу назріла. І Гіларі тут просто виявилась крайньою;
і третя – екс-активісти виборчої кампанії пані Клінтон в штаті Нью-Йорк в приватних розмовах поскаржились на застарілі методи ведення кампанії, які явно програвали передовим технологіям молодого штабу Обами. Молодість взяла верх над досвідом, який в нових умовах виявився неактуальним. В це з легкістю можна було повірити порівнявши інтернет-сторінки демократичних претендентів Обами і Клінтон.
Офіційне висунення кандидатом Обами пройшло під акомпанемент розмов про неможливість переходу всіх потенційних виборців Гіларі Клінтон на бік занадто радикального і малодосвідченого афроамериканця, про потенційну зацікавленість місіс Клінтон в перемозі Маккейна (після першого ж президентського строку якого вона все ж таки знову отримає шанс стати першою жінкою-президентом), про явні переваги героїчної біографії Маккейна (збитого над В’єтнамом і полоненого там пілота) над бунтарською біографією Барака Обами, тощо.
Але життя розставило все на місця. Так, Гіларі Клінтон та її чоловік Білл (пам’ятаєте такого ?) безумовно підтримали Барака Обаму активними діями і виступами. Тут пригадується ще одна пікантна деталь: Гіларі вклала у власну претендентську кампанію 18 мільйонів кревних доларів, які зробили діру в сімейному бюджеті. Повернути їх легко міг Обама, виборчий фонд якого не мав проблем з пожертвами. Оглядачі не виключають, що така леді-джентельменська угода могла мати місце, адже у Обами очевидний профіцит виборчого бюджету, а політична мораль американців дозволяє такі оборудки.
Досить таки креативний штаб Обами цілком використав тезу, яка в тім очевидно лежала на поверхні: «Джон Маккейн – третій термін Джорджа Дабл Ю Буша». Логічним в такому суперництві виглядав і головний слоган кампанії Обами: «Зміни, яких ми потребуємо».
А далі стали очевидними особисті переваги Обами над Маккейном. Точніше, вади останнього: косність, занадто «солідний» вік, неприємний тембр голосу, непереконлива жестикуляція. Виправити це міг колоритний кандидат у віце-президенти, і тоді до кампанії Маккейна долучилась Сара Пейлін. Жінка – полярний шторм. Жінка – гротеск.
Чуттєва до театральних ефектів американська публіка була вражена. Перший дебютний виступ Пейлін в якості кандидата у віце-президенти одразу вивів Маккейна вперед на два відсотки, що тут же зафіксували соціологи. Вони до речі дають нові показники майже щодня, що дозволяє відстежити вплив того чи іншого виборчого прийому, а то й кожного виступу кандидатів на рівень їх популярності.
Пейлін затьмарила собою і кандидата у віце-президенти від демократів Джо Байдена, і навіть самого Маккейна. Американські виборці побачили новий тип політика – домогосподарка і мати п’ятьох дітей, яка через активну участь в справах батьківського комітету увійшла в містечкову політику, стала мером міста а згодом і губернатором Аляски. Вона розповіла як торпедувала заходи по захисту природного ареалу білих ведмедів (і цим дуже сподобалась жителям північного штату), поділилась тим як любить вполювати лося і засмажити котлет з його свіжого м’яса. І хоча назви країн, де США мають стратегічні інтереси вона вимовляла невпевнено (подейкували, що й на мапі вона їх показати не здатна), це компенсувалось приємними для крайніх правих консерваторів апеляціями до проблем моралі суспільства і релігійних цінностей. Вона не зробила аборт навіть тоді, коли знала, що її п’ята дитина народиться з синдромом Дауна.
Чи могла би Сара Пейлін (за її власним порівнянням – «бульдог з нафарбованими губами») втягнути своєю арктичною харизмою Маккейна у Білий дім? Напевно ні. Адже протидіяти феномену Обами не здатна була навіть така «шокова терапія». На підставі побаченого і почутого, популярність Барака Обами я для себе пояснюю так:
1. Відносини «білої більшості» та «кольорової меншості» в американському суспільстві складаються далеко не так, як про це мріяли борці за права афроамериканців. Політкоректність не може замінити реальної інтеграції темношкірих в американське суспільство. Станом на сьогоднішній день цей процес подекуди просто провалений – більшість афроамериканців живе на соціальні виплати або має тимчасову низькооплачувану роботу, більшість ув’язнених в тюрмах – афроамериканці, більшість афроамериканських молодих людей не отримують не те, щоб вищої, але навіть повної середньої освіти. Одна з головних причин всього окресленого вище – пасивна соціальна позиція самих темношкірих. В цьому контексті Барак Обама – показовий приклад того, що афроамериканець може бути гідним членом суспільства і досягти в ньому найвищих щаблів. Він – уособлене підтвердження правоти всіх, хто поклав життя на доведення рівності людей різних рас перед Богом і Законом, від Вашингтона і Лінкольна до Мартіна Лютера Кінга. І це подобається патріотам ліберального толку, яких в США справді багато. Було б помилкою думати, що Обаму обрали темношкірі виборці як «свого» кандидата. Основний електорат 44-го Президента якраз ті, хто побачив, що темношкірий американець в другому поколінні говорить, жестикулює і мислить як стовідсотковий «білий» політик і громадянин.
2. Американський політичний істеблішмент відчуває гостру кризу пасіонарності. Іншого терміну тут годі й підбирати. Публіка, себто виборці, прагнуть відчуття справжнього і харизматичного лідерства. Професійні та інтелектуальні якості іноді відходять на другий план. Для виправлення становища публічні політики висмикуються з останніх куточків США, де зберігся могутній дух піонерів Заходу. Зверніть увагу – Білла Клінтона «витягли» з провінційного Арканзасу. Джорджа Буша молодшого (який до речі не виявляв особливих здібностей політика до свого губернаторства) – з брутального Техасу. А коли Маккейну знадобилась в кампанії «свіжа кров», за нею поїхали аж на Аляску до Сари Пейлін. Обама як раз має ще не вихолощену американським споживацьким стилем життя африканську енергію (його батько народився і виріс в Кенії), яка змушує свідомо чи підсвідомо розбещених високими соціальними стандартами виборців притягуватись до нового лідера, з якого так і струменить харизма.
3. Сутичка Обами з Гіларі Клінтон, яка по суті стала головною інтригою цьогорічної виборчої кампанії, настільки «завела» американців, що подальша доля «темної конячки» Барака Обами стала просто небайдужою вболівальникам. Азарт, панове!
4. Четверта причина перемоги сенатора від Іллінойсу гарно ілюструється випадком, який мав місце під час нашої з колегами зустрічі з одним депутатом від Демократичної партії законодавчих зборів штату Нью-Йорк, який вів кампанію на наступний термін. Він доповів нам, що має рейтинг в 60% голосів тих, хто збирається голосувати, а його опонент, республіканець, має, відповідно, 40% підтримки. Далі пан демократ вирішив пожартувати. «Ви чули про Міккі Мауса?», - спитав він нас про всяк випадок. «Так, щось напевне чули», - сказали ми у відповідь. «Так от, якби республіканці висунули в цьому окрузі Міккі Мауса, він все одно б набрав 40%», - пожартував завчасно заготовленим експромтом депутат і сам розсміявся зі свого жарту. Ми не стали розчаровувати сумнівами лідера локальних виборчих перегонів, але між собою одразу вирішили, що якби демократи висунули замість цього жартівника Дональда Дака, Гуффі, Плуто чи навіть оленятко Бембі, будь-хто з них так само набрав би 60% голосів. Просто штат Нью-Йорк нині належить демократам. Те саме і з виборами Президента. Слони під керівництвом Буша розчарували, настав час прийти до влади Віслюкам. Демократи могли б висунути практично кого завгодно, він мав би всі шанси стати настільки ж популярним як Обама. Обама просто сповна скористався можливостями, які відкрились перед ним. І не наробив дурниць. І він – Обама.

Низовий рівень виборів так само є цікавим для спостереження. В США є речі, які важко усвідомити після перебування в умовах перманентного виборчого процесу в Україні. Декілька цікавих фактів:
 Виборча агітація в основному продається за гроші. Краватки, майки, магніти на холодильник, сумки з обличчям Обами стали хітом продажу сувенірних та інших крамниць.
 Зовнішня політична агітація практично обмежується табличками з прізвищами кандидатів, які встромляються у власний газон виборцями, які зробили свій вибір і «сигналізують» про це. Єдиний біг-борд з фейсом політика (місцеві вибори) ми побачили в індустріальному гетто. Плакатів або палаток не спостерігається.
 Головною ареною агітації та реклами є телебачення та Інтернет. Туди спрямована левина доля виборчого бюджету, там відбуваються головні події виборчої кампанії – дебати кандидатів, телекомпаніями замовляються соціологічні зрізи.
 Вся інформація про виборців є відкритою. Якщо ти зареєструвався як виборець не пізніш ніж за 25 днів до голосування, ти повинен бути готовим, що до тебе зателефонують і почнуть агітувати. До речі, при реєстрації ти вказуєш, чиїм прихильником ти є: республіканців, демократів, інших партій (так вони тут є, але дуже екзотичні), або не визначився. В останньому випадку телефонувати і приходити до тебе будуть особливо часто.
 70-80% всіх задіяних у виборчій кампанії – волонтери. Вони використовують свій час, телефонують виборцям зі свого мобільного, їздять в справах кампанії на власних авто. В зв’язку з подорожчанням пального в цьогорічній кампанії запровадили практику відшкодування витрат волонтерів по цій статті. От тільки молодь працює там в основному за гроші. І це нормально в їх розумінні. В нашому теж.
 Виборча кампанія в різних штатах ведеться з різною інтенсивністю. В штатах, де один з кандидатів має стійку перевагу, вона практично припиняється. Натомість в «спірних» штатах вона досягає небаченої напруги. На наших очах після спеціального тренінгу група волонтерів кампанії Обами телефонувала за власний рахунок виборцям штату Огайо, який був дещо проблемним для сенатора від Іллінойсу. Message був приблизно таким: «Ми телефонуємо Вам в Огайо зі штату Нью-Йорк, ми тут всі за Обаму» і т.д. Пригадалось «Письмо из России» на підтримку Януковича. Технологія не те щоб дуже ефективна, але вона нічого не коштувала Обамі!
 Кожний штат сам визначає процедуру волевиявлення. В скандальній Флориді перейшли від сумнозвісних машин, які роблять дірки в бюлетенях, до сканування паперового бюлетеня. Зберігається і паперова версія, а відсканований електронний варіант використовується для оперативного підрахунку. В штаті Нью-Йорк ми побачили легендарну механічну машину для голосування. Чудо техніки, я серйозно. Фальсифікація можлива лише у випадку змови членів комісії. Тут це виключено. Сидіти в тюрмі з різнокольоровими гангстерами заради політиків нікому не хочеться, а думка про невідворотність покарання присутня в свідомості пересічного американця. Ми ж неодноразово ловили себе на думці, що моделюємо шляхи фальсифікації американських виборів. Викривлення свідомості? Професійна деформація?

Вибори Президента США притягували увагу всього світу, їх результат вселив у весь надію на подолання світової економічної кризи та черги війн, розпочатих династією Бушів. Україна виявилась заручницею глобальних міжнародних протиріч. Так склалось, що США є однією з не багатьох країн, на підтримку якої ми можемо сьогодні розраховувати. В команді Обами є проукраїнське «лоббі». Це Стівен Пайфер, колишній посол США в Україні, який напевне працюватиме в новому Державному департаменті. На представницькій конференції «Українське питання», яка пройшла у Вашингтоні 15-17 жовтня пан посол Пайфер реалістично оцінив геополітичне становище України, але запевнив, що наша країна не є для штатів розмінною монетою. Просто тепер, очевидно, США шукатимуть компромісу з цього питання з Євросоюзом. Хотілося б, щоб компроміс був вигідний і нам. В свою чергу офіційна представниця виборчого штабу Обами Селеста Волландер запевнила, що Україна є ключовим партнером США в нашому регіоні, а тому позиція американської влади в «українському питанні» ставитися під сумнів новою адміністрацією не буде. Ну і добре.

Користуючись нагодою, хотів би висловити вдячність програмі «Відкритий Світ», запровадженою Американськими Радами і підтриманою Конгресом США, за можливість відвідати Сполучені штати в такий цікавий час.

Юрій Сас, експерт Комітету виборців України.